Учись,твори,перемагай! У твоїх руках - майбутнє!
Пам'ятні дати
http://glodosuschool.at.ua/index/kalendar_pam_39_jatnikh_dat_na_2017_rik/0-104

Жорстоке поводження з дітьми.

Правовий захист

від насильства  над дітьми в сім'ї

 

Жорстоке поводження з дітьми

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім'ї є внутрі­шньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання суспільст­ва, а тим більше держави. Але саме право на захист від насиль­ства над особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнят­ним говорити відверто про насильство в сім'ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона роз­повсюджена серед людей різних національностей, різного фі­нансового та соціального статусу, в сім'ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояс­нити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

Україна відновлює свою ідентичність та намагається знайти рівновагу між управлінням та наснаженням. Окремі люди, сім’ї та громадяни прагнуть відновити та виразити свою індивідуальність і спроможність. Невпевненість та боротьба часто постають у проявах насильства до тих людей, які поруч.

Насильство в усіх його проявах існує в суспільстві ще з прадавніх часів. Якщо поспостерігати за історією людства на нашій планеті, то на жаль, вона нагадувала б панораму розвитку та ескалації насильства і несправедливості.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

На сьогодні, коли кривдження спостерігається всюди ми не можемо з цим просто змиритися. Ще до недавнього часу такі терміни, як кривдження дитини, побиття дружини, інцест були зрозумілими, хоча не визнавались як нагальні проблеми. Перші спроби визначення і осмислення насильства в сім’ї були зроблені наприкінці ХІХ століття, внаслідок індустріалізації та урбанізації, що призвели до більшої концентрації населення та нових соціальних проблем.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні.

 

Насильство має  спільні елементи:

 

- завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

 

- пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

 

- присутній елемент послаблення здатності до захисту.

 

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

 

Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлюва­ти людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попе­редження насильства в сім'ї», цей злочин нарешті став поміт­ним для суспільства.

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реа­льна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо ін­шої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосун­ки.

Як правило, насильство в сім'ї складається з таких елеме­нтів:

Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільст­ва, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресив­ну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розгляда­ється як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина наси­льства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійс­нюватися й над іншими членами сім'ї, особливо над дітьми.

 

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і під­літків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закла­дів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповіда­ють про це другові, 26% - батькам, 25% - нікому не розповіда­ють.

 

Часто насильство виявляється як комбінація фізич­ної, сексуальної та/або емоційної образи.

 

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясу­вати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, за­грожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спро­бі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли ди­тина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати про­дукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сек­суальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; зму­шують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна тре­тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висмію­ють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати гро­шей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку же­ртви та витрата їх на себе; використання правової системи про­ти жертви).

 

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспек­тах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гара­нтію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробу­дження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому пово­дженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо крив­дником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

 

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.

2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

3.     Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

 

Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та праців­ників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сфе­рах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про су­часні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це до­зволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насиль­ства, усвідомлення людиною своїх прав.

 

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад­дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос­ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са­мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

 

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува­ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж­ня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують пережи­вання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостеріга­ючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої кон­флікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

 

            Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

-         у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

-         за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

-         за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

-         за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

 

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному,фізичному розвитку, в емоційній сфері.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

 

Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:

  • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:
    • побиття;
    • штовхання;
    • спроби задушити;
    • викручування рук та ін.;
  • дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї:
  • батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
  • “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої”

                                   дитини;

  • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є        членом її родини та ін.;
  • сексуальне насильство, інцест:
    • гвалтування;
    • нав‘язування сексуальних стосунків;
    • сексуальні дотики/поцілунки;
    • інцест (кровозмішення) ;
    • показ порнографії;
    • залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;
  • використання привілеїв дорослих:
  • поводження з дітьми як з рабами чи слугами;
  • покарання, поводження, як з підлеглими;
  • поводження як зі своєю власністю;
  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
  • залякування:
    • використовування свого росту, розмірів та сили;
    • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
    • крики, стресогенна поведінка;
    • жорстокість щодо інших істот;
  • погрози:
    • кинути дитину;
    • самогубства;
    • заподіяти фізичної шкоди;
    • заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...;
    • розлюбити дитину;
    • силами зла, що покарають дитину та ін.;
  • використання громадських установ:
    • загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
  • ізоляція:
    • контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
    • контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
    • контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;
    • закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...;
    • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

 

  • емоційне насильство:
    • приниження;
    • використання скарг;
    • використання дітей в якості довірених осіб;
    • крики;
    • непослідовність;
    • присоромлення дитини;
    • використання дітей у конфліктах між батьками;
    • “торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
    •  
  • економічне насильство:
    • незадоволення основних потреб дитини;
    • відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
    • занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям;
    • повна відмова дитині в грошах;
    • контролювання дитини за допомогою грошей;
    • протрачання сімейних грошей;
    • відмова дитині у підтримці;
    • використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
    • нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

примушування дитини важко працювати.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

 

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя пре­красне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важли­во знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсер­джена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю те­бе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велоси­педі!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро­стом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можли­во, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується.

Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по­тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачи­мо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит­тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від пси­хологічних травм?

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку мо­торних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникну­ти нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалі­сти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Во­ни сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек­ти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супрово­джується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негатив­но, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі мо­жуть відображатися у таких діях: словесні образи та принижен­ня; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; поту­рання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли пуб­лічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

 

Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій,

конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад,  у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок'' , до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:

  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім’ї, насильство, що пов‘язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією;
  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;
  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

 

Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані  на подо­лання насильства над людьми відносяться:

- Декларація прав людини, 1948 р.;

- Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлу­атацією проституції третіми особами, 1950 р.;

- Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації, 1963 р.;

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;

-  Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур­ні права, 1966 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відно­шенню до жінок, 1967 р.;

- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

- Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні мож­ливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.

- Загальна декларація прав людини, 1984 р.

Конвенція про права дитини, 1989 р.

- Декларація про  викоріненні  насильства над жінками, 1993 р.

Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.

Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі станови­ща жінок, 1995р.

 

На національному рівні в Україні прийнято ряд законо­давчих та нормативно-правових актів, які захищають люди­ну від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27);  ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституці­єю України (ст.32);  право на звернення до державних інституцій (ст.40);  право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'яз­ках в шлюбі та сім'ї (ст.51);  права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57).

Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сі­мейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні пра­вові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регу­люється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

1.      Відмова   батьків   забрати   дитину   з   пологового   будинку   і   не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

2.   Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

3.         Жорстоке поводження з дитиною.

4.          Алкоголізм або наркоманія батьків.

5.        Експлуатація   дитини,   примушування   її   до   жебракування   та бродяжництва.

6.       Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

-    служба у справах сім'ї, молоді та спорту;

-    кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-    органи опіки і піклування;

-    кризові центри;

-    органи виконавчої влади,

-    органи місцевого самоврядування, і інші державні органи.

-    Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.

У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:

1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї ( виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);

2.  Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчиненая насильства в сім'ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік);

3.   Винесення захисного припису. Ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.

Кодексом України про адміністративні правопору­шення передбачено відповідальність за адміністративні пору­шення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учас­ників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП.

15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї».

7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністратив­ні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильс­тва в сім'ї або невиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУ­пАП).

З вищевикладеного можна зробити висновок, що у  сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту. 250 млн. існують лише за рахунок важкої праці, крадіжок. 30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої. ¾ неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями.

На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.

Для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста. Потрібно проводити інформаційно-просвітницьку роботу на вулицях, у ВУЗах та ЗОШ (розповсюдження різних буклетів флаєрів, плакатів та ін. )

П`ятниця, 19.07.2019, 04:56
Вітаю Вас Гість
Вхід на сайт
Пошук
Контакти
Адреса:
вул. Центральна, 69, с. Глодоси,
Новоукраїнський р-н,
Кіровоградська обл., 27110
телефон/факс:
(0522)36-5-21​
e-mail:
glodosuschool@ukr.net

 

Календар
Корисні посилання
...
Національна гаряча лінія
...
В закладі освіти учні/батьки для вирішення питань, що стосуються життя чи здоров'я, а також захисту прав та інтересів дитини можуть звертатися до громадського інспектора Блаженко В.М. 0685339812
.uMenuV {font-size: 16px;}