Учись,твори,перемагай! У твоїх руках - майбутнє!
Пам'ятні дати
http://glodosuschool.at.ua/index/kalendar_pam_39_jatnikh_dat_na_2017_rik/0-104
...

З історії Глодоської школи

Екскурсія до  шкільного музею

Учитель. Колись давно, на широкій долині з неглибокою балкою зі сходу на захід знаходилась благодатна і благословенна земля. Посеред долини, протікала невеличка річечка, яка у спекотну літню пору пересихала, але не зовсім, бо живила прилеглі до неї землі. Починалася вона з невеличкого джерельця, яке пульсувало з-під гори чистою-пречистою, мов срібна роса водою. І неслася ця вода між ярами та ставами з високим очеретом і осокою, вербами і лозами на край світу, чаруючи степи та лани цієї, Богом даної землі. Саме на цій прадавній родючій землі колись поселилися наші перші пращури.

Учні-екскурсоводи:

1. Деякі історики і краєзнавці вважають, що основну роль у виникненні села відіграли запорізькі козаки. На території, яку тепер займає село, існував запорізький зимівник, у який згодом влилось багато переселенців: молдаван, сербів, росіян, волохів, болгар.

У письмових джерелах, які проливають світло на багато запитань, цей населений пункт згадується, як «Сухой Ташлык». Так його назвали перші поселенці, вихідці з Молдавії за назвою річки Сухий Ташлик.

А в 1784 році село було перейменовано на Глодоси. Після приєднання до складу Росії Криму (1784 рік) ще швидше почалася освоюватись територія нашого краю. Село Глодоси розростається, з’являються все нові і нові переселенці, втікачі з центральних районів Росії, де кріпацтво особливо було тяжким, але й тут бажаної волі селяни не знаходили. В кінці XVIII – на початку XIX ст. село Глодоси стає одним із найбільших сіл Єлисаветградського повіту, який з 1796 року увійшов в Новоросійську губернію.

2. Від старожилів села ми почули багато переказів та легенд про те, чому ж саме Глодосами названо наше село. За давніми переказами воно дістало таку назву тому, що біля річки Сухий Ташлик, де поселялись люди, була болотиста місцевість. А над болотом літали оси. Переселенці з Молдавії з’єднали в одне слово «глод» (по молдавськи – «болото») і «оси». Інший переказ повідомляє, що в цій необжитій місцевості росли чагарники з терну та глоду. Коли навесні кущі цих рослин вкривалися буйним цвітом, то приваблювали своїм запахом диких бджіл і ос, яких було тут біля болота сила-силенна. На їх основі колишня учениця нашої школи  Мохонько Вікторія написала поетичну легенду про своє рідне село Глодоси.

Легенда

Колись було, чи не було це

Не існувало ще село це

Незаймана місцевість тут була

І ріс тут глід, і осока росла.

І на солодкий запах глоду в осінь

Зліталися з усіх усюдин оси.

Одного разу забрели сюди

З далекої країни люди,

І дивляться тут благодать повсюди

Сподобалася їм тут земля

Майбутнє малювало їм поля

І збудували тут вони село

І з-під землі, як гриб після дощу воно росло,

І стали люди думать і гадать

Як їм село прекрасне це назвать

Згадали тут вони і глід і оси

І нарекли оте село Глодоси.

 

3. Минали роки, територія села зростала, а  на початку 18 століття тут було створено військове  поселення. Саме тоді виникла необхідність створення матеріально-технічної бази для військових навчань. А у 1818 році почала діяти школа кантоністів, яка давала військову та цивільну освіту (агрошколи). В таких школах  навчалися діти військових поселенців.    Кантоніст (солдатський син, або син військового поселенця) від народження приписувався до військового відомства та навчався у спеціальній військовій школі. Хлопчиків поділяли на три групи: молодшу — 7-10 років, середню — 10-14 і старшу — 14-18 років. Кантоністи середнього віку навчалися письма, арифметики, вміли читати, знали Закон Божий. Старші навчалися військової справи і привчалися до землеробства. Кантоністські школи були навчальними закладами закритого типу (щось на зразок суворівських або кадетських училищ) і готували спеціалістів двох головних напрямів — військового та господарського.

 

4. У 40-х роках XІX століття в Глодосах була побудована Покровська церква, яку очолював Леонтій Виноградов. Цей священик організував хор хлопчиків, який брав участь у літургіях. Одночасно, отець Леонтій започаткував і сільську школу, в якій навчав маленьких хористів грамоти: письма, читання та рахунку, тобто арифметики. Ось такою була програма первісної глодоської школи. Приміщення школи було маленьким і низьким, це була звичайна селянська хатинка на одинадцять учнів. Найбільше часу в ній відводилося церковним співам. Уроки відбувалися у маленькій хатинці, що була розташована у церковному дворі. Як бачимо, у Глодосах навчання грамоти  сільських дітей належить нашій православній церкві. І саме вона була історичним ініціатором шкільного навчання підростаючого покоління в Україні, адже на той час не держава піклувалась про освіту сільських дітей, а священники і диякони  при церквах, так званних церковно-приходських школах.

5. А в 1855 році на території Всесвятського храму звели три корпуси церковноприходської школи, розрахованої вже на 250—300 учнів.

У школі було відкрито навіть бібліотеку. До речі, ця будівля знаходилась на території нашої теперішньої школи. До сьогоднішніх днів залишилася пам’ять з тих часів — величний сріблястий осокір, який  і нині росте та прикрашає  господарський двір школи. Природа призначила цьому дереву жити ще не одне століття, і очевидно його посадили колишні учні під керівництвом першого директора тієї школи Гаврила Тихомолова, приблизно у 1860 році.

У 80-х роках ХІХ століття школа носила офіційну назву — Глодоське друге народне училище Міністерства народної освіти. Приміщення школи Тихомолова зруйнували у 1970 році. Але саме місце виявилося ніби освяченим на виховання дітей, тож і сьогодні на цьому місці розташовується школа — сучасна Глодоська.

 

6. Відкривали у Глодосах у 80-х роках XІX століття і земську школу, яку вдячні земляки назвали Божоровою за прізвищем першого її директора Федора Омеляновича Божора.  Ця людина від природи мала талант навчати дітей. Для Глодос це був взірець учителя-організатора. Федір Омелянович листувався з Львом Толстим і мріяв застосувати толстовські методи навчання і у глодоській школі. Тож не дивно, мабуть, що всі його п’ятеро дітей теж обрали працю вчителя.  Місце розташування школи зберігає її назву і досі. Офіційно школа називалася земським народним училищем, за статусом була семирічною, а пізніше — восьмирічною. За радянських часів це школа №2.

 

7. Самих себе перевершили глодосяни у 1899 році, коли побудували приміщення нової школи, зовні схоже на яснополянську школу Льва Толстого.

Ця школа була своєрідним університетом, який готував учителів для Вознесенського навчального округу. Нам, глодосянам, і тепер приємно відзначити, що в немалому за територією окрузі було широко відоме наше село як учительське. Новозбудовану школу в кінці XІX століття ще називали і духовною семінарією. Учні, які закінчували цю школу, допускалися до складання екзамену на вчительське звання. Ми і сьогодні пишаємося, що Глодоську семінарію називали сільським університетом, тому що вона готувала вчителів для великого навчального округу, що звучало гордо і авторитетно.

 

8. Влітку 1918 року в Україні було створено понад 50 українських гімназій. Не дивно, що серед них виявилася і  Перша українська глодоська гімназія, яка була відкрита весною того року і відіграла велику роль у формуванні національної самосвідомості населення краю. Особливо активну роль у відкритті гімназії, її фінансовому забезпеченні, відіграв революціонер, а пізніше повстанський отаман, письменник Фотій Мелешко. Директором гімназії працював Петро Нечипуренко, викладав історію України вчитель Крайній, працювали тут вчителі Сиваш, Федір і Гнат Божори, онуки патріарха учительської династії. За місцевими переказами, ці вчителі-патріоти прославилися серед освітян тим, що у виключно стислі терміни самі створили нові українські підручники, перш за все — з історії та літератури, розмножили їх на друкарській машинці і використовували для навчання учнів. Розроблялися ними й нові символи та свята. А особливо урочисто відзначали в гімназії роковини народження Тараса Шевченка.

 

9. 24 листопада 1968 року вперше відкрила свої двері дітворі Глодоська середня школа. Збудована вона була на кошти місцевого колгоспу-мільйонера імені Фрунзе.

Головою колгоспу на той час був Іван Наумович Кондратьєв. Тому школу в селі й дотепер називають Кондратьєвою. Кошторисна вартість будівлі школи становила один мільйон сто тисяч карбованців. За проектом вона була розрахована на 964 учнівські місця. Це мала бути напівскляна, триповерхова школа, тобто справжній храм науки.

Ми і сьогодні з гордістю несемо звання учнів Глодоської загально-освітньої

школи. Тому що наші вчителі продовжують тримати рівень, заданий вчителями  ще в роки минулого і позаминулого століття.

 

За роки її існування у школі було сім директорів: Микола Денисович Хорунжий, Валентина Павлівна Коноваленко, Ольга Петрівна Клименко, Ганна Мефодіївна Лавріненко, Алла Мефодіївна Ледутиньш, Тетяна Михайлівна Гавриленко та наш теперішній директор, випускниця цієї ж школи - Плецька Валентина Миколаївна.

Досвід роботи колективу Глодоської школи вивчено і схвалено до розповсюдження вченою радою Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені В. О. Сухомлинського. Школа визнана опорною в області за напрямком роботи «Розвиток особистості учня в умовах функціонування школи-родини».

 

10. Наша школа – це єдина команда дітей, вчителів і батьків. Команда, яка навіть офіційно називається в освітянських колах Кіровоградщини школою-родиною. У цьому велика заслуга в першу чергу дирекції школи і особливо нашого керівника Плецької В.М., а також вчителів-однодумців, учнів, батьків. Ну і, певна річ, тих, без кого не змогли б здійснитися жодне добре починання чи корисна справа. Мова — про спонсорів-благодійників, які й дах полагодили, і спортзал відремонтували, і продукти на харчування дітей виділяють, і комп’ютери дарують...

Це місцеве сільськогосподарське товариство «Фрунзе» на чолі з Сергієм Пантелійовичем Оношенком, приватна агрофірма «Глодоси», директор - Василь Іванович  Машковськогий, голова сільської ради Петро Борисович Магда. Приємно відмітити, що і колишні учні нашої школи теж не відмовляють сьогодні нам у допомозі.  Адже усі вони бачать своє майбутнє у дітях — гарно вихованих, фізично розвинених, добре навчених.

11. Доречі, у листопаді 2013 року  школа і жителі села відсвяткували потрійний освітянський ювілей: 195 років з дня започаткування у глодоському краї державної освіти, 95 років з дня заснування гімназії і 45-річчя діючої нині школи.

Наша школа має не тільки багате минуле,  а  й творче   сучасне,   широкі перспективи розвитку у майбутнє. Впевненість у завтрашньому дні ґрунтується на  високому  професіоналізмі вчительського колективу, сучасних методиках виховання,  використанні новітніх технологій, на   багаторічних  традиціях та  тісній   співпраці   з  батьками та випускниками.

Співпраця педагогів, учнів та  батьків заснована на принципах взаємоповаги і взаємодопомоги, є запорукою успіху. Вчителі школи талановиті, блискучі, справжні наставники й учителі від Бога. Своїм мистецтвом проводити уроки вони щороку діляться на районних та обласних семінарах, свій професіоналізм підтверджують у щорічних конкурсах «Учитель року», у періодичних педагогічних виданнях.

Школа не  відстає від життя, вона розвивається, рухається вперед. Мабуть тому учні школи щороку є учасниками і переможцями районних та обласних предметних олімпіад, маємо щороку переможців в обласних екологічних конкурсах, радують своїми досягненнями і наші спортсмени, учасники спартакіади «Дружба».

У школі є талановиті співаки, вправні танцюристи, яскраві артисти, які постійно захищають честь школи у різноманітних конкурсах на рівні району та області.

12. У фойє школи створено галерею пошани, куди вносяться прізвища наших переможців: спортсменів, артистів, переможців  олімпіад, поетів, художників, відмінників і всі їх досягнення назавжди залишаються для нас, як приклад для наслідування.

З року в рік багато що  змінюється в нашій школі, але одне залишається незмінним: школа, як і раніше, існує заради  дітей і намагається створити  своїх вихованців та їхніх батьків атмосферу благополуччя, успіху та безпеки.

Наша школа - це великий, надійний, теплий дім, де є робота і відпочинок, свята і будні, і найголовніше, - добрі традиції. Однією з них є шкільний фестиваль родинної творчості та вже традиційна зустріч шкільних друзів.

Ось така вона наша рідна школа і вона найкраща, бо ми тут протягом багатьох років навчаємося, проводимо свій вільний час, пізнаємо чимало цікавого, стаємо дорослішими. Це — наша школа! Це — наш рідний дім, а ми у ньому справжні господарі!

 

Понеділок, 22.10.2018, 08:55
Вітаю Вас Гість
Вхід на сайт
Пошук
Контакти
Адреса:
вул. Центральна, 69, с. Глодоси,
Новоукраїнський р-н,
Кіровоградська обл., 27110
телефон/факс:
(0522)36-5-21​
e-mail:
glodosuschool@ukr.net

 

Календар
Корисні посилання
...
Національна гаряча лінія
...
В закладі освіти учні/батьки для вирішення питань, що стосуються життя чи здоров'я, а також захисту прав та інтересів дитини можуть звертатися до громадського інспектора Блаженко В.М. 0685339812
.uMenuV {font-size: 16px;}